Відкритий острівець закритого суспільства

Будь-які зміни середньостатистичною людиною сприймаються з пересторогою. Люди підсвідомо бояться змін. І тим паче, бояться відкритості. І керівництво університету, і міста, і всієї держави звикло здійснювати управління «в ручному режимі», вирішуючи всі питання «за закритими дверима».
Соціально-психологічний факультет Житомирського Державного Університету ім. І.Франка до Дня студента презентував Систему «Універсум», якою відкрив себе для всесвітньої мережі. Ніби то й рядова подія в масштабах України, однак наштовхує на глибокі роздуми.
«Комп’ютерна система управління навчальним процесом «Універсум», розроблена Олександром Музикою та Юрієм Оснадчуком, існує вже 8 років. Покращується, удосконалюється, робить навчання зручним, а планування швидшим. Студенти вже звикли користуватися індивідуальними сторінками: переглядають навчальний план, розклад занять, власний рейтинг навчання, працюють з електронною літературою та навчально-методичним забезпеченням. Викладачі мають можливість переглянути навантаження, зареєструвати теми курсових та дипломних, створити звіт. Відтепер всі переваги програми - вдома на дивані. Вона буде високошвидкісним помічником у навчанні студентам-заочникам, студентам з особливими потребами. І що головне, завдяки СУНП «Універсум» українські студенти будуть на одній інформаційно-комп’ютерній хвилі зі своїми ровесниками з Польщі, Німеччини, США та інших розвинених країн».
Принаймні, саме так презентують цю подію місцеві ЗМІ.
Та виникає одне логічне питання: «А чому цю систему не запровадили на рівні всього університету, а лише на рівні окремого факультету?» Відповідаючи на це питання, декан дипломатично зазначив, що соціально-психологічний факультет буде її тестувати, і якщо вона позитивно себе зарекомендує, буде запроваджена і на рівні всього навчального закладу. Однак з офіційної інформації відомо, що система існує вже 8 років. Невже цього замало, аби завершити її тестування? Чи може, проблема в іншому?
Будь-які зміни середньостатистичною людиною сприймаються з пересторогою. Люди підсвідомо бояться змін. І тим паче, бояться відкритості. І керівництво університету, і міста, і всієї держави звикло здійснювати управління «в ручному режимі», вирішуючи всі питання «за закритими дверима». Ця традиція сягає і радянського, і дорадянського періоду. Воно стосується всіх сфер життя. І в першу чергу – економіки. Саме закритість та безсистемність роботи будь-якої структури викликають корупцію та зловживання.
Ми не знаємо, як використовуються наші податки. Ми не знаємо, як здійснюється працевлаштування чиновників. Ми не знаємо, як приймаються судові рішення. Ми не знаємо, як відбувається вступ до вищих навчальних закладів. Точніше, здогадуємось, однак не бачимо цього. І тому нічого не можемо довести.
І вся владна вертикаль – від дрібного чиновника до найвищого посадовця будь-якими способами блокує зростання прозорості. Ми не отримуємо відповідей на звернення до органів влади, нас ніхто не інформує про те, хто і що збирається збудувати під нашим вікном, журналістам будь-якими способами закривають рота, а депутати гальмують прийняття законів, які б сприяли громадянам у доступі до інформації.
Відкритість є передумовою відповідальності. Прозорість є головною умовою інвестиційної привабливості.
Соціально-психологічний факультет випереджає у своєму розвитку консервативну решту університету. І це не дивно. Ректор навіть не користується персональним комп’ютером. Вони звикли працювати за старими методами. Вони проти запровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Вони ніколи не зміняться. Змінювати необхідно їх самих.

Дмитро Сінченко, sinchenko.org.ua