Безкоштовна медицина по-українські – шлях на той світ…

За останні кілька місяців працівники київської міліції порушили кілька кримінальних справ стосовно майже десятка лікарів з іменитих київських клінік і медустанов, обґрунтовано підозрюваних у різних злочинах. Діапазон правопорушень, вчинений ними, досить широкий: від «чорної» трансплантології до елементарного шахрайства. Що ж до чиновників із Міністерства охорони здоров’я, то вони вперто мовчали і мовчать з цього приводу.
За останні кілька місяців працівники київської міліції порушили кілька кримінальних справ стосовно майже десятка лікарів з іменитих київських клінік і медустанов, обґрунтовано підозрюваних у різних злочинах. Діапазон правопорушень, вчинений ними, досить широкий: від «чорної» трансплантології до елементарного шахрайства. Що ж до чиновників із Міністерства охорони здоров’я, то вони вперто мовчали і мовчать з цього приводу. Можливо, у такий спосіб вони дотримують принципів корпоративної етики. Як вони самі розуміють цю етику.
Утім, це й не дивно. За соціологічними дослідженнями, медицина в нашій державі є традиційно однією з найкорумпованіших галузей. Але всі корупційні скандали в сфері охорони здоров’я зрештою закінчувалися нічим – українські лікарі горою стоять один за одного. Ризикну припустити: те, що нині розкрили столичні правоохоронці, є лише верхівкою айсберга безчинств і свавілля, що кояться у вітчизняній системі охорони здоров’я. І маю для цього досить вагомі підстави, бо не лише я відчув на собі усі «принади» нашої безплатної медицини. Утім, судити вам.
«Шокотерапія» в нейрохірургії
Розповідає киянин, підприємець Дмитро Павліченко:
– Ввечері 19 жовтня 2010 року невідомі побили мене біля власного будинку. «Швидка допомога» доставила мене у відділення нейрохірургії однієї з комунальних київських лікарень, де я пробув 8 діб. Поклали мене до 6-місної палати, на поламане ліжко. Лікар оглянув мене і відправив (з гематомою та струсом головного мозку!) до аптеки на першому поверсі – за його словами, жодних препаратів у його розпорядженні немає. Я купив усе за списком. Згодом мене знову відправили до аптечного кіоску по плівку для рентгенівського знімку. До того, що пацієнт у моєму стані може знепритомніти й завдати собі ще більшої шкоди, усім було байдуже.
За кілька днів у мене запитали, чи маю гроші. На щастя, гроші були. Якби їх не виявилося, довелося б розраховувати лише на власний організм – що в нього вистачить сил на одужання.
Я вкрай обурений грубим порушенням свого конституційного права на безплатну медичну допомогу. Не розумію, чому маю за неї платити двічі: адже я сплачую державі податки, а після цього ще й повністю повинен покривати витрати на лікування. Борони Боже потрапити до лікарні без грошей. Якщо ж у людини цих грошей немає, вона не має шансів вижити.
Хапуги в білих халатах
Розповідає полковник міліції у відставці, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інвалід війни 2-ї групи, ветеран органів внутрішніх справ Володимир Слєпокуров:
– 2007-го, після проходження всіх необхідних обстежень, а вони обійшлися в кругленьку суму, хоч для пільговика й повинні бути безплатними, я госпіталізувався до однієї відомої столичної державної лікарні. Там мені мали зробити операцію на серці: аорто-коронарне шунтування. Анестезіолог пообіцяв забезпечити «класний наркоз», за який згодом треба було заплатити. Мою дружину лікарі відправили до Олександрівської клінічної лікарні, де вона виписала апарат «штучне серце». Зрозуміло, за нього довелося заплатити, при цьому квитанція виявилася заповненою на чуже прізвище. Та коли апарат було доставлено, лікар повідомив, що у них такий є...
У лікарні на все була негласна, але чітка такса. Поголити тіло перед операцією – 30 гривень, відвезти-привезти з операційної – по 200 гривень санітаркам тощо. Платити довелося абсолютно всім: професору, його асистенту, операційним медсестрам… Таким чином «безплатна» операція мені, пільговику, обійшлася в суму понад 5 тисяч доларів – медики беруть лише «зеленими». Гроші давали всі хворі, з якими я спілкувався. Не виняток навіть колеги ескулапів: головлікарю одного з медичних закладів Одещини довелося за установку кардіостимулятора довелося викласти 8 тисяч доларів. Тож безплатна медицина на ділі виявилася суцільним здирництвом і позбавила мою сім’ю всіх заощаджень.
На щастя, операція пройшла успішно. Але лише від умов у реанімації можна отримати інфаркт. До речі, у саму реанімацію може потрапити будь-який сторонній – варто лише заплатити лікареві 200 гривень. Вражає і байдужість медперсоналу до пацієнтів: обхід керівника відділення – формальна процедура. Рівень корумпованості медперсоналу легко визначити за кількістю дорогих авто, припаркованих ескулапами біля лікарні.
Випробувано на собі
Настав час розповісти і про свої пригоди в нетрях «безоплатної» медицини. Майже три десятиліття служби в ОВС далися взнаки: 5 липня цього року вночі мене доставили з черговим інфарктом до столичної лікарні. Біля входу вже чекала моя товаришка Ірина Б. Черговий лікар-кардіолог з реанімаційного відділення підбіг до нош, подивився кардіограму і одразу запитав: «Гроші є?» Отримавши ствердну відповідь, повідомив, що ймовірно доведеться ставити стент, і настійливо порадив не відмовлявся від цієї операції. Потім зателефонував до аптеки й замовив цілий список ліків та усілякого медичного краму, який обійшовся у 4 тисячі гривень. За словами медика, усі препарати були потрібні терміново, хоча згодом виявилося, що половина з них виявилася зайвою. Згодом я зрозумів, що весь цей список лікар замовив у «своїй» аптеці, де ціни були вищі, ніж в інших, – за це він явно отримував певний відсоток. Таким чином, окрім порушення етичних норм, він ще й порушив Закон України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого мав до придбання препаратів надати мені доступну й достовірну інформацію про товар, забезпечивши таким чином можливість свідомого вибору. На жаль, цього не сталося...
Згодом кардіохірург повідомив, що за встановлення звичайного стента слід заплатити 20 тис. 145 грн, з медичним покриттям – 32 тис. Я підписав «інформовану згоду» на установку звичайного стента...
За кілька годин після вдало проведеної операції лікар приніс мені дві квитанції з проханням сплатити за ними якомога швидше. Я не сперечався. Але ознайомившись із паперами, здивувався. Як виявилось, гроші за стент я повинен перерахувати не в лікарняну касу, а на адресу двох невідомих фірм, до того ж, рахунок був виписаний на оплату «медичних пристроїв».
Наступного дня я попросив хірурга надати нормальні рахунки, докласти до них сертифікати на стент і видати мені акт про виконану роботу. Цих документів я й донині не отримав.
А річ була ось у чому. У тій же «інформованій згоді», на другій сторінці, було зазначено, що стент без покриття встановлюється за бюджетні кошти відповідно до програми «Здоров’я киян», і що ця сторінка «інформованої згоди» заповнюється за наявності витратних матеріалів, закуплених за програмою «Здоров’я киян». Тобто, лікарі хотіли мене елементарно «розвести»: я мав сплатити за вже оплачену державою медичну послугу. Причому, окрім моїх грошей медики отримали б ще й гроші з державної скарбниці!
Та не вийшло. У виписці я, корінний киянин, чомусь значився жителем Макарівського району Київської області. На мою вимогу, виписку замінили. Гадаю, коментарі зайві: жителі області під програму «Здоров’я киян» не підпадають. А скількох киян, які потрапили до безвихідної ситуації, медикам вдалося обдурити? І це у столиці! А що ж коїться у регіонах?
Ось така наша безплатна медицина. Якби в мене не було грошей, вірних друзів і голови на плечах, то я давно вже попрощався б із життям. Зауважу, що чиновницькі відмовки про обмежене фінансування лікарні, відсутність коштів не допоможуть медикам під час судового процесу між пацієнтом і лікарнею, бо в Основному Законі – Конституції – зазначено, що медична допомога в держзакладах – безоплатна.
Замість післямови
У тому, що наша медицина сама важкохвора, сумніватися не доводиться. У лікарнях немає елементарних ліків, аптеки ж «луплять» такі ціни на препарати, що вони потрапляють у розряд недоступних для переважної більшості пацієнтів. Торгівля різними довідками, побори з пацієнтів, дорогі подарунки, «відкати» під час проведення процедури державної закупівлі лікарських препаратів та медобладнання перетворилися на усталену практику. Заручниками ж цього свавілля є прості люди.
За останні 5 років фінансування на охорону здоров’я збільшилося з 6 млрд грн до 35 млрд. грн., та змін на краще чомусь не відбулося. Україна, напевно, єдина держава в світі, де двірник отримує зарплату більшу, ніж лікар або висококваліфікована медсестра. Зростання рівня корумпованості цієї галузі певним чином спричинене й цими факторами, але хворим від цього не легше.
Відкриваючи радіологічний корпус в онколі карні у Кіровограді, Президент України Віктор Янукович запевнив, що реформа в сфері охорони здоров’я постійно перебуватиме в центрі уваги влади. Хотілося б вірити, що так воно й буде.
Цікаво тільки, скільки тисяч людей ще піде з життя, поки ця реформа завершиться...
Володимир ШИРОЧЕНКО.