ВОВК В ЯГНЯЧІЙ ШКУРІ, або дерибан землі по-житомирськи

Чим більше Україна наближається до вільного продажу земель, тим дедалі частіше вирують земельні пристрасті. Наповну набирають обертів тіньові механізми привласнення земель. Ті, хто має або владу, або великі гроші, або те й інше, намагаються якомога більше всіма правдами-неправдами прихватити, роздати. Зараз ні для кого не секрет, що за останні роки, користуючись своїм службовим становищем, багато чиновників, маючи певні повноваження, вкрали у держави чимало землі та завдали немалих збитків. Один з таких ховається за шкурою ягняти в Житомиській обласній адміністрації…

Дерибан землі – як безкінечний мексиканський серіал. Усі звикли до нескінченної земельної війни в Криму, але земельна лихоманка охопила Житомирщину. В пресі неодноразово зустрічалася інформація про те, як тут на ліво й на право розбазарюють землю. Одним з фігурантів цієї вигідної для себе, але збиткової для громади справи, є пан Никитюк, екс-голова Коростишівської райради, нині заступник голови - керівник аппарату ОДА. Про це неохоче пишуть журналісти, не друкують газети, хоч факти відомі, хоч не одна кримінальна справа порушена. А народ має знати своїх «героїв»!
Нахабство і жадібність цього чиновника проявили себе в повному обсязі. Будучи головою Коростишівської РДА, внаслідок його розпорядження про приватизацію земель ДП «СГП Більковецьке», до земель запасу сільської ради переведено понад 300 га сільськогосподарських угідь. О. Никитюк незаконно роздав близько 150 гектарів земель державної власності. За цим фактом Житомирською міжрайонною природоохоронною прокуратурою порушено кримінальну справу за зловживання службовим становищем. (Детальніше про це пише О.Ярова у своїй статті «Земля як мед» http://reporter.zhitomir.info/index.php?task=detail& ).

Тим часом у пана Никитюка відкрилися широкі горизонти набити кишеню. Маючи владу, небоячись покарань – ні правоохоронних органів, ні самого Всевишнього, він скромністю особливо перейматися не став, а кинувся поліпшувати свій добробут — привласнені кошти шляхом дерибану, відкатів, колосальних хабарів таки добряче вдарили у голову! Замість того, щоб віддати землю тим, хто там працює, проживає та готовий обробляти, її було роздано заїжджим перекупникам. І не дивно – земельні ділянки розташовані вздовж автошляху Київ-Чоп. Та не обділив Никитюк своїх родичів – серед тих, кому дісталися ласі кусочки коростишівської землі – його сестра та племінник, інші близькі особи.

На цьому голова Коростишівської райдержадміністрації не заспокоївся. Він виніс незаконне розпорядження щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Коростишівський лісгосп АПК» з метою передачі даних земельних ділянок у постійне користування іншому ДП та віднесення їх до земель запасу. Все це було зроблено задля однієї мети – подальшого незаконного (але такого вигідного для власної кишені) розподілу більше 8 гектарів земель. Житомирським окружним адміністративним судом розпорядження Никитюка визнані протиправними та були скасовані. Але чиновник, знаючи, що покарання не буде, грабує народ з відчуттям вседозволеності та робить все для досягнення поставленої мети. Ось так з легкої його руки земля стає товаром.
Коли пана Никитюка призначали на посаду заступника голови облдержадміністрації-керівника апарату ОДА, він ділився з журналістами, що «особливих стратегій і схем у своїй роботі немає, працюватиме так, як вимагають його посадові функції і обов’язки, на будь-якій посаді потрібно просто бути людиною». Сказав і зробив. Відразу ж втикнув своє ненажерливе рильце в годівницю і очолив створену ним же комісію…із земельних питань, щоб легше було продовжувати системний дерибан земель області, лобіювати інтереси приватних комерційних структур.

Щодо останнього – для прикладу наведу ТОВ «Ружин-Кварц», якому Никитюк сприяв отриманню ліцензій (без належно оформлених документів), затвердженню проекту гірничного відводу та передачі Трубіївського родовища. І це, незважаючи на те, що в межах ліцензійної площі родовища знаходиться земельна ділянка лісового фонду, розпорядник якої свого погодження на чуже «вторгнення» не надавав.

А що ж місцеве правосуддя? Спостерігає за тим, що відбувається, цілком миролюбно, а, можливо, і зацікавлено. Правосуддя в нашій країні стало вже давно поняттям відносним. Особливо, коли питання стосується високопосадовців, то адекватного, реального вирішення проблеми очікувати просто не доводиться. Правий зазвичай той, у кого більше грошей і зв`язків, а не той, на чиєму боці правда. Наш наївний народ, ідучи на вибори, думає, що своїми голосами висуває тих, хто служитиме громаді. 

Ось вам і служіння, і ягняча шкура – маска так званої боротьби за справедливість, за благополуччя людей. Насправді такі нерідко пхаються в органи самоврядування лише для того, аби вирішувати свої питання, а інтереси громади з їхніми не збігаються. Моральну оцінку усьому мають дати самі житомиряни, а правову – правоохоронні органи.
Корупція в середовищі чиновників є невід’ємною частиною української державної системи, і викоренити її можна тільки шляхом покарання. До речі, наткнувся на замітку в інтернеті як у давнину боролися з корупцією. У 6 столітті до н.е. чиновник взяв хабар від однієї зі сторін у судовому процесі і виніс несправедливий вирок. Він був заарештований і покараний таким чином: з нього зняли шкіру і оббили нею крісло, на якому чиновник сидів під час винесення судових вироків.
А чи не здається вам, що вже настав час підстригти вівцю? А то хутро вже добряче підросло.